Міжнародна група вчених із Великої Британії та Швеції дійшла висновку, що так зване “третє око” людини має реальне біологічне походження. Дослідження опублікували у журналі Current Biology.
Йдеться про шишкоподібну залозу – невеликий орган у центрі мозку, який ще з часів античності вважався загадковою частиною людського тіла. Тепер дослідники стверджують, що ця структура є залишком древнього серединного ока, яким користувалися далекі предки людини сотні мільйонів років тому.
За словами науковців, приблизно 500 мільйонів років тому деякі древні безхребетні втратили свої звичайні бічні очі через життя під землею та почали орієнтуватися саме завдяки центральному світлочутливому органу. Саме з нього згодом еволюціонували сучасна шишкоподібна залоза та сітківка людського ока.
Сьогодні “третє око” вже не здатне бачити світ напряму, однак воно досі реагує на світло й темряву через сигнали від очей. Основна функція шишкоподібної залози – вироблення мелатоніну, гормону сну, який допомагає регулювати циркадні ритми організму.
Вчені пояснюють, що саме завдяки цій структурі організм розуміє, коли настав день або ніч. Крім сну, залоза також впливає на температуру тіла, імунну систему, репродуктивне здоров’я та навіть емоційний стан людини.
Дослідники вивчали генетичні дані різних тварин, зокрема міног та риб, а також порівнювали їх із сучасними видами, у яких “третє око” збереглося. Наприклад, у новозеландської рептилії туатари є світлочутливий орган із власною сітківкою та кришталиком, який допомагає їй орієнтуватися за рівнем освітлення.
Водночас науковці наголошують, що жодних доказів надприродних здібностей “третього ока” не існує. Попри це, у багатьох духовних практиках, зокрема в індуїзмі та йозі, ця структура традиційно асоціюється з інтуїцією, внутрішнім баченням і так званою Аджна-чакрою.
